В.Сухомлинський про роль
казки в духовному розвитку дитини
Казка
– животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень.
В. Сухомлинський
Важливе значення для сучасної школи мають думки В. О.
Сухомлинського про виховне значення казок в початкових класах В. О.
Сухомлинський не уявляв навчання в школі не тільки без слухання, але й без
створення казки.
Перші роки навчання видатний педагог назвав часткою
багатого духовного життя, що дає розвиток дитині, цілющим джерелом її
інтелектуального розвитку у світі фантазії. Саме казка, на його думку,
задовольняє жадобу дитячого пізнання, інтерес до навколишнього. Чарівний і
дивовижний; веселий і життєстверджуючий світ казок входить у душу кожної людини
з дитинства, засіваючи її першими зернами добра, краси й справедливості. Жоден
з жанрів літератури не користується в дітей такою популярністю, як казка.
Прекрасний витвір народної фантазії, казка приваблює
не тільки своїми гуманістичними ідеями, а й викінченою досконалою формою, що є
наслідком роботи над нею багатьох поколінь казкарів. Вона - неоцінене духовне
багатство, у якому з найбільшою силою виявилися надії, і сподівання народних
мас.
Казковий епос тісно пов'язаний з життям трудящих, їхніми
прагненнями та ідеалами, тому він неминуче відображає факти історії, географії,
побут, мову та психології кожного народу. Часто казкові образи і мотиви мають
соціальне трактування. В казках захищаються права пригноблених, критикується
соціальна несправедливість, антинародний уряд, відбито прагнення до щастя,
миру, справедливості.
Інколи в казках герой досягає благополуччя за
допомогою чарівних предметів або хитрощів. Такі твори є стихійним протестом
проти експлуататорського ладу, і виникнення їх - це бажання трудівника
протиставити образ вільної, щасливої людини жадібним гнобителям, показати
виснажливу працю на експлуататорів.
З казок діти черпають перші уявлення про минуле,
справедливість, про всеперемагаючі сили добра. У цьому видатний педагог вбачав
початковий етап виховання на матеріалі фольклору. «Діти розуміють ідею лише
тоді, коли її втілено у яскраві образи, - писав він. Яскраві картини страждань
трудящих, особливо дітям, пробуджують у свідомості моїх слухачів тривожну думку
про те, що в світі йде жорстока боротьба добра і зла, що наш народ є борцем за
щастя, честь і свободу людини. Я прагнув того, щоб змалку кожний мій вихованець
відчував непримиримість до соціального зла» (т.З, с.177).
І маленьких казкарів з Павлиша хвилює не лише те, що
відбувається в природі. Вони хочуть, наприклад, щоб на землі був мир. Діти
знають про сили, які готують війну. Василь Олександрович згадує «А уява Віті
створює іншу казку. Десь далеко за межами країни в горах живе страховисько, що
замислює війну. Крила фантазії несуть хлопчика на повітряному кораблі, що
здатний в одну мить опинитися над печерою, де живе темна сила, знищити зло й
утвердити на землі великий мир» (т.З, с.40).
У практиці В. О. Сухомлинського казка є засобом
патріотичного виховання. «Казка - благодатне джерело виховання любові до
Батьківщини, яке нічим не можна замінити. Патріотична ідея казки - в глибині її
змісту; створені народом казкові образи, що живуть тисячоліттями, доносять до
серця й розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його ідеали,
прагнення, погляди на життя. Казка вже виховує любов до рідної землі
вже тому, що вона - творіння народу»(т.З, с.177).
Казкові
образи, на думку В. О. Сухомлинського, допомагають дітям зрозуміти красу рідної
землі. «Краса рідного краю, що відкривалася завдяки казці, фантазії, творчості,
- це джерело любові до Батьківщини. Розуміння й відчування її величі,
могутності, приходять до людини поступово і мають своїм джерелом красу».
Тому він
радить вчителям: «Нехай дитина відчує красу й захоплюється нею, нехай у її
серці й пам'яті назавжди збережуться образи, в яких втілюється Батьківщина»
(т.З, с.38.).
Краса
рідного краю для дітей є також джерелом любові до народу, Батьківщини. Ось як
про це написав учень 3 класу Микола Р. у своєму творі «Відлітають журавлі». У
працях видатного педагога наголошується, що завдяки казці дитина пізнає світ не
лише розумом, а й серцем.
Казка
допомагає учням оволодіти різноманітними знаннями у сфері щоденної практики,
моральності, естетичних відносин. Для молодших школярів казки також стають
способом осмислення, обдумування і пояснення явищ дійсності, природи,
суспільних відносин, моральних вчинків і поведінки людей; діти вже пробують
давати їм оцінку. Про це свідчать казки-оповідання павлиських учнів.
Високого
успіху досягав В. О. Сухомлинський у роботі з фольклорі, коли діти самі
складали казки чи оповідання-мініатюри. Він був переконаний, що потяг до
творчого слова є закономірною і корисною віковою прикметою духовного зростання
юної індивідуальності.
«Словесна
творчість - це могутній засіб розумового розвитку людини, перед якою
відкривається світ. З того часу, як слово стає для дитини інструментом, за
допомогою якого твориться нова краса, дитина піднімається на нову сходинку
бачення світу, досягає якісно нового етапу в духовному розвитку. їй хочеться у
слові виявити своє захоплення, свій подив перед красою світу,» - писав він у
статті «Слово рідної мови».
Дитяча
творчість починається саме з казки. «Немає дитини, - пише В. О. Сухомлинський у
цій же статті, - яка вражена красою поетичного слова, не створила й власного
образу».
Особливо
любив Сухомлинський приводити своїх учнів до Кімнати казки у час вечірніх
сутінків з їх таємничою тишею, покликом до незвичайного, коли яскраво
замалюється вогник думки і сама обстановка сприяє польоту дитячої фантазії.
Важливим
джерелом творчості дітей є навколишня дійсність. В. О. Сухомлинський часто
ходив з ними милуватись природою. І завжди його вихованці відкривали щось нове,
досі не помічене. «Одного разу на світанку, - зазначає він, - ми з дітьми сиділи
на березі ставка, заворожені народженням ранкової зорі. Я розповідав казку про
чарівника, який посіяв у небі рожеві маківки. Це була казка про Макове поле.
Тут же я почув 10 нових казок про сонце, місяць, про небо й жайворонка.
Заговорили найнесміливіші, заграла думка у найслабших, Я ще раз переконався:
казка - це радість мислення...»(т. 1, с.520).
Іншого
разу діти зі своїм учителем спостерігали, як випаровується крапельки роси на
шипшині. Одна з вихованок сказала: «Це сонечко п'є росинки». Образ, створений
фантазією дитини, зацікавив інших, - народилася нова казка.
Це так звані «уроки мислення» -
найактивніша розумова праця. Дитячі казки, складені на лоні природи, є, за
Сухомлинським, цілим світом, який визначає зміст і спрямованість думок,
почуттів, переживань.
Робота над складанням казкового сюжету
- могутній засіб розвитку уяви. Здатність фантазувати - необхідна якість, яку
слід виховувати у дітей. Найсуттєвішою особливістю казки є фантазія, що
надзвичайно імпонує молодшим школярам. Так, звірі й птахи в казках розмовляють
людською мовою. Казку не можна уявити без фантастики. У фантастичному
змалюванні подій учні помічають ту реальну основу, заради якої складено казку і
яка надає їй життєвого змісту. На цю особливість вказує І. Франко: «... Не тим
цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє
звичайно велику правду»(т.4, с. 133).
Складанню учнями казки передує велика
підготовча робота. Першим періодом цього процесу В. О. Сухомлинський вважав
слухання і читання казок; другим - їх інсценізація, третім - самостійне
складання казок.
Багаторічний досвід учителів
Павлиської школи переконує, що складання казок позитивно впливає на розвиток
творчих можливостей учнів, зближує їх із природою і життям, сприяє вихованню
спостережливості. За такої творчості пожвавлюється навчальний процес,
інтенсивніше відбувається розвиток дитини. Виняткового значення надавав В. О.
Сухомлинський вихованню в дітей любові до рідної мови. Він був переконаний, що
молодші класи - най відповідальніший період виховання любові до рідного слова,
а водночас і період формування практичних умінь та навичок.
Завдяки казці виховується любов до
слова. «Краса, багатство, найтонші відтінки й пахощі слова відкриваються в
поетичній мові. У ній - візьмемо казку, народну пісню, співомовку чи вірш -
немовби шліфуються грані слова, у найбільшій повноті виявляючи його внутрішню
красу. Зокрема в народних казках протягом століть відкладалися найкоштовніші
перлини мовного багатства», - писав В. О. Сухомлинський у статті «Слово рідної
мови».
Багата, розлога розповідь і мальовнича
описовість подій, співучість і краса ниви казок, яскравість зображувальних
засобів, своєрідні зачин і кінцівка, триразові повтори захоплюють дітей.
Величезне значення казок як засобу
розвитку мислення і мовлення. З огляду на психологічні особливості молодших
школярів В. О. Сухомлинський вважав, що дитячі роки - найсприятливіший період
для оволодіння духовним багатством рідної мови, для творчості. На його думку,
казка, гра, фантазія - животворне джерело дитячого мислення, благородних
почуттів і прагнень. «Через казкові образи у свідомості дітей входить слово з
його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом
висловлення думок і почуттів - живою реальністю мислення. Під впливом почуттів,
що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки
- живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттям дитини, - неможливо уявити
дитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови»
(т.З, С.176).
Казки сприяють розвитку естетичних
почуттів, вони - джерело естетичної насолоди. «Казка невіддільна від краси,
сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких неможливі благородство душі,
щира чуйність до людського нещастя, горя,
страждань. Завдяки казці дитина пізнає
світ не тільки розумом, а й серцем» (т.З, с. 177).
В. О. Сухомлинський підкреслював, що
інтелектуальна й емоційна сфери духовного життя взаємозв'язані і
взаємозумовлені в житті людини незалежно від віку, що пізнавальні процеси
завжди супроводжують ті чи інші почуття, але кожному віці це виявляється
своєрідно.
Для молодших школярів сутність
предметів і явищ навколишнього світу відкривається вперше. Все нове, що
пізнають вони про природу й суспільство, про боротьбу за краще майбутнє,
пробуджує в дітей глибоке емоційне ставлення до дійсності.
Естетичні почуття посідають своєрідне
місце у духовному житті молодшого школяра, специфічно впливають на закріплення
його моральних поглядів. На думку В. О. Сухомлинського, особливо сильні
естетичні емоції народжуються в дітей молодшого шкільного віку тоді, коли
зрозуміла, хвилююча ідея доноситься до їхньої свідомості в казковій формі. Він
упевнений, що від естетичного розвитку, якого людина досягає в дитинстві,
залежить її подальший естетичний та емоційний розвиток.
Слухаючи казку, діти переживають
почуття, що сприяють виробленню ідейно-естетичної оцінки описаних подій,
вчинків. Тому доцільно після розповіді казки спрямувати питання не лише на
закріплення змісту, оцінювання персонажів, а й те, чим схвильовані учні, що їх
обурювало чи радувало.
В. О. Сухомлинський приділяв пильну
увагу виразності читання, оскільки вона викликає у слухачів багаті уявлення,
пробуджує емоційний відгук на прочитане, відповідні почуття. Виразне читання
допомагає дітям зафіксувати у пам'яті образи персонажів, збагнути, що той чи
інший герой виявився добрим товаришем чи злим ворогом.
Сприйняття краси слова, активне
опанування його змісту відбувається при інсценізації казок. В. О. Сухомлинський
підкреслював, що розуміння краси неможливе без фантазії, без особистої участі
дітей у творчості, ім'я якій - казка. «Казка - це активна естетична творчість,
що захоплює всі сфери духовного життя дитини - її розум, почуття, увагу, волю.
Вона починається вже у процесі розповіді, вищий її етап - інсценізація». (т.З,
с. 184).
Творчість, пробуджена казкою, досягає
апогею саме в інсценізації. Образи, що живуть в уяві дітей ідеально, набувають
вигляду хаток, вітряків, печер, а картонна Баба-Яга чи фанерні лисиці, ведмідь,
заєць видаються живими, діяльними, хоч усе це є витвором дитячих рук.
Реальність інсценізованих образів та обставин діти сприймають безумовно. Тут
діє фактор безпосередньої участі їх у перетворенні уявного образу в реальний.
Фантазія набуває предметних форм. Велике значення інсценізації полягає ще й у
тому, що це колективна творчість. Музика, виразність мовлення дійових осіб,
відтворення обстановки при інсценізації казок - усе це підсилює естетичні
почуття дітей, зазначає В. О. Сухомлинський у книзі «Духовний світ школяра».
Без казки важко уявити інтелектуальні
взаємини між дітьми; без захоплення казкою немає колективного переживання; без
творення казки дитині недоступні радість, одухотворення думкою. їй хочеться
донести свою думку до товаришів, виявити себе у слові. І вона розповідає власну казку
товаришам - це найяскравіший етап творення і водночас вияв найтонших духовних
відносин між дітьми. У казках уславлюються працьовитість, кмітливість, торжество
знання та герої-богатирі, мудрі жінки, досвідчені ткалі, вишивальниці,
куховарки. У цьому жанрі завжди винагороджується працьовитість, скромність і
чесність, трудові подвиги, які здійснюються заради сім'ї або жителів свого
села, а це імпонує молодшим школярам.
Отже,
роль казки у духовному розвитку наших вихованців багатофункціональна. В. О.
Сухомлинський не лише розкрив високу мудрість і життєстверджуючий оптимізм
казки, а й показав найраціональніші способи її використання у
навчально-виховному процесі.
